![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Через терні до зірок. Європейських!
Mar. 30th, 2010 01:21 am
Аналізуючи зміни електорального поля в Україні за роки незалежності можна констатувати прекрасні фактичні дані в розвитку демократії в цій постколоніальній та посттоталітарній державі. Це ще наочніше демонструється на тлі жорсткого відкоту найближчого сусіда України й у минулому її метрополії та уособлення геноцидів, асиміляції і анексії з окупаціями разом Російської Федерації.
Почнемо з президентських виборів в Україні. 1991 р. – вперше вибраний президент незалежної держави Л.Кравчук на демократичних виборах. У 1994 р. у звиклих міркувати по гомосовєтськи співгромадян і громадян колишньої метрополії Росії була упевненість продовження «царювання» колишнього ідеолога КПУ. Але, адже саме Кравчук усвідомив рухи і чекання в народних масах і погодився на дострокові власні вибори разом з парламентськими. Ці дострокові мирні вибори стали єдиним прецедентом на всьому пострадянському просторі. Тобто відбулася добровільна згода на перевибори діючим президентом. ( Далі )
При детальному аналізі парламентських виборів 1998 року по змішаній системі (мажоритарно-партійна) можна констатувати наступне. Український народ продовжив вікові демократичні традиції Віча Київської України-Русі, постулатів Руської правди Ярослава Мудрого, Магдебурзького права місцевого самоврядування середньовічних українських міст, виборчого права і розділення гілок влади на законодавчу, виконавчу і незалежну судову, а також на виборність Гетьманської посади та інші демократичні інститути того часу в Запорізькій Січі, основи однієї з перших в світі демократичної Конституції гетьмана Пилипа Орлика, демократичні традиції українських партій 19 і 20 століть, традицій Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Тобто, народ України в кінці 20 століття довів у котрий раз, що він не колоніальне бидло.
У першому колі виборів у Верховну Раду кучмівська Народно-демократична партія потерпіла нищівну поразку, набравши всього 5,01% голосів. І це при всіх тих мінусах брехливої системи фальсифікацій влади. Тріумфаторами стали опозиціонери з різних таборів: Компартія набрала 24,65%, націоналістичний Народний Рух 9,4%, блок соціалістів 8,55%, розкручений владою політпроект, але все таки демократична Партія зелених зробила сенсацію – 5,43%!
Жорстка опозиція кучмізму, зацькована режимом, партія П. Лазаренко Громада теж пройшла таки до парламенту – 4,67%. За ними влада затаскала «за вуха» соціал-демократів (як казали в народі - обрізаних) Медведчука. Далі, переглядаючи відсотки партій, які не пробилися в ВРУ можна констатувати новий прогрес в свідомості українців: національна партія В.Пинзеника Реформи і порядок – 3,13%, Національний фронт – 2,71%, інші партії, в т.ч. і Мусульманська, Європейський вибір, Християнсько-демократична, Республіканська християнська, ультранаціоналістична Українська Національна Асамблея і багато інших разом набрали приблизно більше 31 відсотка.
Цей показник підкреслив різноплановість, плюралізм і демократичність менталітету українського народу. І це при тому, що завдяки маніпуляціям проросійської адміністрації Кучми до парламенту не потрапили ще дві національні партії. Дивлячись на відсоток, відданий за національно-демократичні сили можна констатувати: вже у 1998 р., через всього 7 років після отримання Україною незалежності проросійський електорат країни перейшов поріг початку свого незворотного Занепаду. За демократичні сили й антитоталітарні партії загалом проголосували вже більше половини громадян.
Далі 1999 р. Президент, що діє, з підтасовуваннями злегка набирає 36%. Опозиція в особі лівого Симоненко (22,2%), ліво-центриста Морозу -11,11%, лівої провокаторки Вітренко 11%, національної еліти на той час Марчука 8,1% і націоналіста Ю.Костенко 2,2% мала вагомі аргументи проти затвердження диктатури Кучми. Але в другому турі перемагає діючий голова держави з 56% проти комуністичних 37,8%. Народ з двох зол вибрав найменше, частково демократичне, але не ставленика проімперських, вчорашніх тоталітарних сил.
2002 рік можна охарактеризувати, як початок Тріумфу Демократичної Свідомості в Україні. На парламентських виборах, незважаючи на жорсткий тиск адміністративного ресурсу, частому підігріванню російських політиків реваншистським імперським силам і п'ятій колоні, кучмовській системі тотальних підтасовувань влада потерпіла чергову нищівну поразку. Блок Віктора Ющенка зайняв перше місце, набравши 23,57% голосів (за оцінками спостерігачів, цей показник був занижений на 5-7%). Друге місце також дісталося опозиції, але вже від лівих – КПУ, 19,98%. І лише на третє місце, натискуючи на всі клавіші авторитарного ресурсу удалося затаскати блок ЗаЇду з 11,77%, яку очолював голова адміністрації Кучми В. Литвин. Далі йшли опозиційні блок Тимошенко – 7,26% і Соцпартія 6,87%. СДПУ (о) привів до парламенту майстерний маніпулятор В. Медведчук – згодом чильник адміністрації Кучми – 6,27%. Ще 18,06 % українців віддали свої переваги іншим партіям і блокам. Політична структуризація суспільства продовжувалася. Таким чином, демократичні настрої українців стали досягати необоротних показників – приблизно 60%.
Президентські вибори 2004 р. вже показали всьому світу зрілість демократії в країні: Кучма не пішов на порушення Конституції і не виставлявся втретє. Україна продемонструвала ноу-хау толерантної Помаранчевої революції. Всі сили, хто виступав за скидання проросійського президента і проти фальсифікацій та „каруселей” по-бандитські, виставлення відкритого проросійського кандидата, при всіх маніпуляціях, втручанні російської влади у виборчий процес, пропаганді кремлівського ставленика навіть Руською Православною церквою, в 1 турі перемогли. В.Ющенко набирає 39,9% голосів. За Януковича електорат і адмінресурс режиму віддав 39,26%. Додайте сюди голоси за опозиційних Кучмовськой адміністрації - 5,82% Морозу, 4,97% Симоненко, 1% Кинаху і тих можливих кандидатів, хто підтримав єдиного кандидата від демсил Ющенка.
При всьому тиску влади і імперських сил з-за кордону у другому турі голоси розташувалися так: переміг Ющенко з 51,99%, Януковичу намалювали 44,2 відсотка.
2006-й рік став новим випробуванням та іспитом для демократії в Україні. При владі демократичних сил пройшли вибори у Верховну Раду і в місцеві ради. Переможцем в цій гонці стала знову ж таки опозиційна сила Партія регіонів –32,14%. Але більшість людей також голосували за демократію в державі.( Читати далі )
Ющенко вимушений був, не порушуючи Конституції, затвердити на посту прем'єр-міністра свого одвічного суперника В.Януковича, якого запропонувала парламентська коаліція. Такий поворот подій в сусідній РФ був би просто неможливий, ні за яких обставин. Там або хунта ГКЧП, або танки, що стріляють по парламенту, або новорічний «киндер-сюпріз» з спадкоємничком, або вибори без вибору і опозиції, або рокіровка за умов збереження прем'єрства за колишнім шефом. Але я відійшов від теми.
У 2007 році в Україні сталася подія, схожа на 1994 р.( Читати далі )
Підсумок позапланових виборів: владна Партія регіонів майже з таким же результатом (втрачає 13 нардепів від своєї сили), також регіонали втратили своїх лівих коаліціантів у минулому парламенті. БЮТ збільшує своє представництво з 22% до 30,71%. НУНС поправляє свій рейтинг до 14,15%, комуністи проходять із своїми тепер вже 5% та до Ради повертається блок Литвина. СПУ опустилася нижче прохідних 3%. Останнім партіям, які більш на підтанцьовці, ніж ідеологічні люди довірили вже менше 10%. Таким чином, відбувається більш компактніша структуризація політичних симпатій суспільства. Проросійськи і совєтські налаштованих громадян стає ще, хай і не дуже, але менше. Людей із застарілою ідеологією вже не більше 40 відсотків.
З таким показником Україна підійшла до свого вирішального редуту. Президентські вибори 2010 повинні були дати остаточну відповідь: чи піде українське суспільство далі вперед по своєму віковому шляху демократії або спробує розвернутися у бік тоталітаризму та бруду фальсифікацій. В усякому разі, існувала невелика ймовірність можливого результату виборів, як таких, що не відбулися чи анулюванні, були прогнози і зриву виборів.
Треба особливо підкреслити: ці вибори стали першими для покоління що не народжувалося у радянській імперії. Мойсей сорок років водив свій народ по пустелі, позбавляючи його від психології єгипетського рабства. Але тоді не було науково-технічного прогресу.. Сьогодні ж цей термін скорочується удвічі. .Нехай ще зовсім мало хлопців і дівчат, хто з'явився на світ в незалежній Україні, але з кожними виборами стає все більше нових, абсолютно не обтяжених вантажем минулої спадщини виборців. А сумуючих за несолодким рабським українським минулим стає серед нас все менше і менше. Отож - майбутнє за Молоддю України.
Озираючись на результати 1-го туру можна констатувати: Україна довела свою демократичність і європейську ментальність. Глава держави В. Ющенко мирно поступився своїм місцем суперникам. Через терні побудови структурованого демократичного суспільства Україна упевнено йде до європейських зірок. Перспективи сузір'я прапора ЄС можуть стати для нас виразнішими.
І хоч перемогу на виборах одержав кандидат від позавчорашнього електорату, але В. Янукович номінально вважався представником опозиційного табору. Тож маємо чергову мирну перемогу опозиції. В черговий раз українські перегони визнані усім демократичним світовим співтовариством. Навіть „спостерігачами” так званого СНД.
Звичайно, перемога людини із кримінальним минулим засмучує переважну більшість українців. Але демократичний конституційний устрій держави вже не зможе звернути Україну з наміченого шляху європейського розвитку. Більш того, на думку багатьох аналітиків, постать Януковича допоможе остаточно заховати навіки імперського джина в його проросійський трилітровий бутель. Біло-блакитного пана-товариша чекатиме робота чистильника авгієвих стаєнь комуністичної спадщини.
Вочевидь, на наше суспільство, можливо, також чекатимуть нові випробувальні іспити – дострокові вибори до українського парламенту. А оновлені демократичні партії чи блоки Тимошенко, Яценюка, Тигіпка, Гріценка, Ющенка, Тягнибока, Тарасюка, Костенка, Супрун та інших вчорашніх кандидатів у президенти мають всі підстави увійти до складу оновленої Ради. Сили, які складуть ці іспити хоча б на „добре” допоможуть направити нового президента по демократичних рейках. І є надія, що боротьба з реваншизмом вчорашніх сил пройде під девізом «Диктатура Права і Закону». Хотілося також, щоб це становлення країни відбувалося в національних барвах.
