![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
oleg_leusenkoПерш ніж розійтися на Різдвяні канікули, Європейська комісія вирішила розібратися з історичною справедливістю і відхилила пропозиції низки країн криміналізувати заперечення злочинів Сталіна. Міністри закордонних справ Болгарії, Чеської Республіки, Угорщини, Латвії, Литви та Румунії звернулися із листом до Комісара ЄС з питань юстиції Вів'єн Федінг, у якому пропонували ухвалити рішення, щоб «заперечення будь-яких міжнародних злочинів розглядалося за подібними стандартами, які не дозволяють відновити сприятливі умови для відродження тоталітарних ідеологій».
Єврокомісія відмовилася від такого кроку, оскільки у запереченні злочинів тоталітарного минулого «важко знайти спільний критерій», і це має вирішуватися у законодавстві країн на національному рівні. Пропозиція колишніх соціалістичних країн надійшла у відповідь на вимогу ЄС, аби ті країни ухвалили законодавство, яке криміналізує розпалення ненависті, тривіалізацію чи заперечення низки міжнародних злочинів, зокрема Голокосту, пише О Грибу блозі ВВС .
Проте те законодавство не криміналізує злочини комунізму, число жертв яких перевищує кількість жертв навіть нацизму.
На цю суперечність звернули увагу двоє науковців, які надрукували статтю у Wall Street Journal під назвою «Тоталітарний ЄС». Джекоб Мчангама та Аарон Родес твердять у підзаголовку, що «Демократії не забороняють образливих промов, навіть якщо це заперечення Голокосту чи злочинів Сталіна». Вони твердять, що непослідовність законодавства ЄС у цьому питанні є кричущою і призводить до «драконівських обмежень свободи слова» навіть там, де йдеться про легкі форми заперечення злочинів.
Для прикладу наводиться випадок, коли німецький суд засудив вчителя, який у приватному листі до історика поставив під сумнів роль Гітлера у Голокості, хоча і не заперечував факт Голокосту як такий. Європейський суд з прав людини підтвердив законність рішення німецького суду.
Автори статті називають такий підхід ЄС подвійними стандартами, оскільки якщо законодавство має на меті запобігати відновленню тоталітарних ідеологій, то було б «збоченням оминути комунізм».
На їхню думку, заборона на заперечення Голокосту могла бути виправданою після Другої світової війни у Німеччині та Австрії, але тепер вона лише надає штучну можливість тим, хто заперечує Голокост, твердити, що їхні аргументи заборонено оприлюднювати. Таким чином, у країнах «консолідованої демократії» у ЄС було б ефективнішим давати інтелектуальну відсіч тим, хто заперечує Голокост, ніж «затикати їм рот» юридично. Те саме стосується і всіх інших міжнародних злочинів, твердять Джекоб Мчангама та Аарон Родес. На їхню думку, заборона у ЄС на заперечення будь-яких міжнародних злочинів уподібнює Євросоюз до саме тих тоталітарних режимів, які існують у Північній Кореї чи Ірані, де теж забороняється альтернативна інтерпретація історії.
На що не звертають увагу автори статті і Євросоюз, це те, що у Східній Європі є низка «не консолідованих демократій», а також «керованих демократій», де заперечення злочинів комунізму є напівофіційною політикою. Більше того, суперечність у ставленні Європи до злочинів комунізму дає можливість апологетам Сталіна закидати критикам сталінізму спроби перегляду наслідків Другої Світової війни і мало не відбілювання нацизму.
З одного боку, ПАРЄ засудила злочини комунізму, прирівнявши їх до злочинів інших тоталітарних ідеологій, а з іншого, Єврокомісія виявила певну непослідовність, очікуючи від країн Східної Європи ухвалення законодавства, яке виникло з повоєнного досвіду Німеччини та Австрії, але відмовляючись інкорпорувати у своє законодавство історичні реалії, важливі для всієї Східної Європи.
Досвід України у забороні заперечення Голодомору геноцидом українців засвідчив неефективність такого кроку в одній країні без ширшого європейського консенсусу. Проте саме такий досвід міг би стати прикладом для ЄС, чому чинне європейське законодавство варто або збалансувати, або скасувати загалом, як пропонують автори статті у Wall Street Journal.
Єврокомісія відмовилася від такого кроку, оскільки у запереченні злочинів тоталітарного минулого «важко знайти спільний критерій», і це має вирішуватися у законодавстві країн на національному рівні. Пропозиція колишніх соціалістичних країн надійшла у відповідь на вимогу ЄС, аби ті країни ухвалили законодавство, яке криміналізує розпалення ненависті, тривіалізацію чи заперечення низки міжнародних злочинів, зокрема Голокосту, пише О Грибу блозі ВВС .
Проте те законодавство не криміналізує злочини комунізму, число жертв яких перевищує кількість жертв навіть нацизму.
На цю суперечність звернули увагу двоє науковців, які надрукували статтю у Wall Street Journal під назвою «Тоталітарний ЄС». Джекоб Мчангама та Аарон Родес твердять у підзаголовку, що «Демократії не забороняють образливих промов, навіть якщо це заперечення Голокосту чи злочинів Сталіна». Вони твердять, що непослідовність законодавства ЄС у цьому питанні є кричущою і призводить до «драконівських обмежень свободи слова» навіть там, де йдеться про легкі форми заперечення злочинів.
Для прикладу наводиться випадок, коли німецький суд засудив вчителя, який у приватному листі до історика поставив під сумнів роль Гітлера у Голокості, хоча і не заперечував факт Голокосту як такий. Європейський суд з прав людини підтвердив законність рішення німецького суду.
Автори статті називають такий підхід ЄС подвійними стандартами, оскільки якщо законодавство має на меті запобігати відновленню тоталітарних ідеологій, то було б «збоченням оминути комунізм».
На їхню думку, заборона на заперечення Голокосту могла бути виправданою після Другої світової війни у Німеччині та Австрії, але тепер вона лише надає штучну можливість тим, хто заперечує Голокост, твердити, що їхні аргументи заборонено оприлюднювати. Таким чином, у країнах «консолідованої демократії» у ЄС було б ефективнішим давати інтелектуальну відсіч тим, хто заперечує Голокост, ніж «затикати їм рот» юридично. Те саме стосується і всіх інших міжнародних злочинів, твердять Джекоб Мчангама та Аарон Родес. На їхню думку, заборона у ЄС на заперечення будь-яких міжнародних злочинів уподібнює Євросоюз до саме тих тоталітарних режимів, які існують у Північній Кореї чи Ірані, де теж забороняється альтернативна інтерпретація історії.
На що не звертають увагу автори статті і Євросоюз, це те, що у Східній Європі є низка «не консолідованих демократій», а також «керованих демократій», де заперечення злочинів комунізму є напівофіційною політикою. Більше того, суперечність у ставленні Європи до злочинів комунізму дає можливість апологетам Сталіна закидати критикам сталінізму спроби перегляду наслідків Другої Світової війни і мало не відбілювання нацизму.
З одного боку, ПАРЄ засудила злочини комунізму, прирівнявши їх до злочинів інших тоталітарних ідеологій, а з іншого, Єврокомісія виявила певну непослідовність, очікуючи від країн Східної Європи ухвалення законодавства, яке виникло з повоєнного досвіду Німеччини та Австрії, але відмовляючись інкорпорувати у своє законодавство історичні реалії, важливі для всієї Східної Європи.
Досвід України у забороні заперечення Голодомору геноцидом українців засвідчив неефективність такого кроку в одній країні без ширшого європейського консенсусу. Проте саме такий досвід міг би стати прикладом для ЄС, чому чинне європейське законодавство варто або збалансувати, або скасувати загалом, як пропонують автори статті у Wall Street Journal.
Tags:
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
а от що з приводу Европи каже Фаріон
Date: 2011-01-07 08:31 am (UTC)Европа завжди була послідовна у знищенні українського Духу: коли в Парижі та Роттердамі убивали Петлюру і Коновальця; коли руками Польщі чавили ЗУНР; коли зраджували неповносилу, уражену «соціялізмом» УНР, кидаючи її до рук людиноненависницької Москви; коли Росія виморювала Україну голодом, а тепер Европа віртуально підігрує Росії у газовому шантажі України… Убитий Бандера надто промовисто виступає жорстким оскаржувачем такої спроституйованої поведінки надто старої Европи, аби вона могла згадати, що саме у націоналістичний спосіб творила свої національні держави на межі ХVIII – ХIХ століть.
Тепер ці держави, попри устабільнені матеріяльні блага, нагадують струпи морально-духового виродження і вишуканого лицемірства. Знаково і те, що саме Польща зініціювала назване рішення, позаяк, почуваючи історичну кривду до росіян, вона сповна у своїй псевдошляхетській писі та зверхності відіграється на українцях у кульмінаційних точках нашої історії. Саме польський окупаційний режим у Галичині (починаючи від ХIV століття) виплекав український націоналістичний Дух на чолі з Є. Коновальцем, а потім С. Бандерою.
Він скристалізувався у польських та німецьких тюрмах і став гідною духово-мілітарною відповіддю радикальних українців на суцільну полонізацію української освіти, криваву пацифікацію нашого краю і приниження нашої церкви. А ще поляків особливо дратує, що УПА під проводом С. Бандери 1943 року виграла розпочату поляками 1918 року українсько-польську війну, вщент розгромивши польську "Армію крайову"…
І Москві, і Варшаві, а тепер ще і Брюсселю маємо подякувати за розростання нашого націоналістичного Духу. Прикметно, що найбільші націєцентричні викиди енергії українці робили саме тоді, коли їх найбільше чавили. Зараз, гадаю, вступаємо знову у той час, позаяк, попри гадану незалежність, у середині країни маємо виплекану в радянські часи антиукраїнську гидру на чолі держави. Проблема лише в тім, що джерело живлення цієї гидри, як і наших "милих" закордонних сусідів, – брудне і неправдиве, а отже, приречене висякнути. Натомість Дух Бандери незнищенний – тому такий небезпечний для внутрішніх і зовнішніх ворогів. Їхні потуги смішні. Наші можливості безмежні.
Re: а от що з приводу Европи каже Фаріон
Date: 2011-01-07 02:36 pm (UTC)