![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
oleg_leusenkoСидор Иванович Воробкевич (1836-1903) - выдающийся украинский писатель, композитор, дирижер, педагог, священник.
Окончил Черновицкую духовную семинарию; музыкальное образование получил частно в Венской консерватории; впоследствии сдал экзамен на звание преподавателя пения и регента хора Венской консерватории. С 1861 года был священником в буковинских селах, где изучал фольклор и быт местного населения; с 1876 преподавал в Черновицкой духовной семинарии и гимназии; в 1875-1901 гг. - профессор музыки университета в Черновцах, в то время руководил хорами.
Один из основателей (1869) черновицкого общества «Руська беседа», с 1884 - председатель первого Руського литературно-драматического общества, что по инициативе Воробкевича в 1899 году превращено в буковинский «Боян». Сидор Воробкевич является автором 26 музыкально-драматических произведений (в т.ч. оперетты «Козак и бандурист», мелодрамы «Игнат Приблуда», оперы «Скудная Марта»); симфонической, камерно-инструментальной музыки; более 400 хоров (около 250 на собственные стихи) более 40 романсов на собственные тексты, вокальных ансамблей; обработок народных песен. В литературном наследии Воробкевича - стихотворения, поэмы, рассказы, повести реалистического и романтического характера.
Писал на украинском, а также немецком и румынском языках. Как отметил Иван Франко, наиболее полно талант Сидора Воробкевича раскрылся в лирических стихах, где поэт «рассыпает большое богатство жизненных наблюдений, озаренных тихим блеском искреннего, глубоко человеческого и народолюбного чувства».
Сегодняшний юбилей Сидора Воробкевича отмечается на государственном уровне в соответствии с Постановлением Верховной Рады от 2 февраля 2016 года.
До дня народження Сидора Воробкевича
Сидір Іванович Воробкевич народився 5 травня 1836 року в Чернівцях, на Буковині, в родині священика, який викладав філософію в Чернівецькому ліцеї та духовній семінарії. Рід Воробкевичів походив із Литви. Прадід Ісидора – Скульський Млака де Оробко, не витримавши насильства німецьких рицарів над православною вірою, переїхав у середині ХVIII ст. на Буковину. Дід композитора – Михайло змінив прізвище Оробко на Воробкевич. Ісидор залишив собі це прізвище і найчастіше вживав ще друге, яким підписував майже всі свої літературні твори, - Данило Млака. На Буковині називали його по-народному – Сидір Воробкевич.
Батьки Ісидора рано померли і дітьми (в нього був ще брат Григорій, відомий в літературі під псевдонімом Наум Шрам, та сестра Аполлонія) опікувався дід Михайло – священик у Кіцмані. Бабка Параскева, мудра на ті часи освічена жінка, прищепила дітям гарячу любов до свого народу, до рідної мови та пісні.
З дитячих років Сидір Воробкевич цікавився народною усною творчістю та піснею. У роки навчання в Давиденах та Руській Молдавиці особливу увагу приділяв вивченню української народної пісні. Багато фольклорного матеріалу назбирав він особисто. Крім того вивчав збірники народних пісень М.Максимовича, Жеготи Павлього, Вацлава з Олєска, а в 1865 році написав свою працю “Наша народна пісня”, в якій народні пісні поділяє на п’ять груп: думи історичні; думки сирітські, матірні, рекрутські; любовні; обрядові і господарські; пісні до танцю, хороводні. Кожну з груп він обговорює і подає по кілька прикладів.
У 1867 році сім’я Воробкевича переїздить до Чернівців – столичного центру Буковини, де Ісидор Іванович стає на посаду вчителя хорового співу в духовній семінарії. Тут поет і композитор з усією енергією і запалом розгортає свою творчу, громадську і педагогічну діяльність.
Працюючи з шкільною молоддю, Воробкевич відчуває брак педагогічної та методичної літератури, тому старається сам заповнити цю прогалину: закінчує й редагує свою працю “Наша народна пісня”, укладає співаник для початкової школи, пише перші на Буковині українські музично-методичні посібники з теорії музики та співу. Часто читає лекції про музику та її майстрів і вміщує цілий ряд науково-популярних статей у різних чернівецьких газетах і журналах.
У 70-80-х роках Воробкевич стає активним членом багатьох громадських установ у Чернівцях, ініціатором буковинського українського літературного журналу “Зоря Буковини” і організатором товариства українських студентів “Союз”. Йому ж доручають редакцію слов’яно-руського відділу в румунському журналі “Кандела”. У 1876 році він редагує літературний буковинський альманах “Руська хата”. У тому ж році товариство руських студентів “Союз” обрало Воробкевича своїм почесним членом. З 1884 року він стає головою першого “Руського літературного товариства” в Чернівцях, метою якого було плекати драматичне й музичне мистецтво, ставити українські народні п’єси в театрі, організовувати музично-декламаційні вечори, концерти, читати лекції.
Літературна спадщина складається з новел, оповідань, історичних поем, віршів, драматичних творів, науково-популярних статей та рецензій. Результатом величезного захоплення Воробкевича історією козацтва був цілий ряд історичних поем і дум. До 1868 року він оспівав воєнні пригоди майже всіх козацьких гетьманів і славних козаків України ХVI - XVII ст. Свої співи про них письменник називав думами або баладами. Це такі як: “Іван Підкова”, “Мурашка”, “Скалозуб”, “Нечай”, вони включились у шкільні читанки та підручники і виходили окремими брошурами.
Перші інструментальні твори написані для цитри, гітари, фортепіано.
Особливе місце в хоровій творчості Воробкевича займає його музика на тексти Шевченка. А також композитор працював і в галузі вокального камерного ансамблю. Найбільш популярні його дуети – “Чом, річенько домашня, так пливеш поволі?” на слова Я.Головацького (мелодія народна) та два оригінальні дуети для сопрано й тенора з супроводом фортепіано: “Соколом, вітрами в Карпати летім!” і “Дуб і калина, хлопець і дівчина”.
До дня народження видатного митця відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки підготував розгорнуту книжкову виставку «Сидір Воробкевич: талант бути вірним своєму народу». На експозиції представлені видання про життєвий та творчий шлях, в тому числі видання обласної наукової бібліотеки «Видатні діячі культури та мистецтва Буковини», «Пам’ятаймо!», «Буковина»; нотні матеріали із музичного доробку композитора, статті з українських та місцевих періодичних видань. Зокрема:
1. Білинська М.Л. І.І.Воробкевич: нарис про життя і творчість. – К.,1958.
2. Білинська М.Л. Сидір Воробкевич. – К.,1982.
3. Гулін Я. Апостол просвіти. – Чернівці, 2000.
4. Демочко К.М. Музична Буковина: сторінки історії. – К., 1990.
5. Сидір Воробкевич Хорові твори. - Чернівці, 2003. та ін.
Сидір Воробкевич:
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Окончил Черновицкую духовную семинарию; музыкальное образование получил частно в Венской консерватории; впоследствии сдал экзамен на звание преподавателя пения и регента хора Венской консерватории. С 1861 года был священником в буковинских селах, где изучал фольклор и быт местного населения; с 1876 преподавал в Черновицкой духовной семинарии и гимназии; в 1875-1901 гг. - профессор музыки университета в Черновцах, в то время руководил хорами.
Один из основателей (1869) черновицкого общества «Руська беседа», с 1884 - председатель первого Руського литературно-драматического общества, что по инициативе Воробкевича в 1899 году превращено в буковинский «Боян». Сидор Воробкевич является автором 26 музыкально-драматических произведений (в т.ч. оперетты «Козак и бандурист», мелодрамы «Игнат Приблуда», оперы «Скудная Марта»); симфонической, камерно-инструментальной музыки; более 400 хоров (около 250 на собственные стихи) более 40 романсов на собственные тексты, вокальных ансамблей; обработок народных песен. В литературном наследии Воробкевича - стихотворения, поэмы, рассказы, повести реалистического и романтического характера.
Писал на украинском, а также немецком и румынском языках. Как отметил Иван Франко, наиболее полно талант Сидора Воробкевича раскрылся в лирических стихах, где поэт «рассыпает большое богатство жизненных наблюдений, озаренных тихим блеском искреннего, глубоко человеческого и народолюбного чувства».
Сегодняшний юбилей Сидора Воробкевича отмечается на государственном уровне в соответствии с Постановлением Верховной Рады от 2 февраля 2016 года.
До дня народження Сидора Воробкевича
Сидір Іванович Воробкевич народився 5 травня 1836 року в Чернівцях, на Буковині, в родині священика, який викладав філософію в Чернівецькому ліцеї та духовній семінарії. Рід Воробкевичів походив із Литви. Прадід Ісидора – Скульський Млака де Оробко, не витримавши насильства німецьких рицарів над православною вірою, переїхав у середині ХVIII ст. на Буковину. Дід композитора – Михайло змінив прізвище Оробко на Воробкевич. Ісидор залишив собі це прізвище і найчастіше вживав ще друге, яким підписував майже всі свої літературні твори, - Данило Млака. На Буковині називали його по-народному – Сидір Воробкевич.
Батьки Ісидора рано померли і дітьми (в нього був ще брат Григорій, відомий в літературі під псевдонімом Наум Шрам, та сестра Аполлонія) опікувався дід Михайло – священик у Кіцмані. Бабка Параскева, мудра на ті часи освічена жінка, прищепила дітям гарячу любов до свого народу, до рідної мови та пісні.
З дитячих років Сидір Воробкевич цікавився народною усною творчістю та піснею. У роки навчання в Давиденах та Руській Молдавиці особливу увагу приділяв вивченню української народної пісні. Багато фольклорного матеріалу назбирав він особисто. Крім того вивчав збірники народних пісень М.Максимовича, Жеготи Павлього, Вацлава з Олєска, а в 1865 році написав свою працю “Наша народна пісня”, в якій народні пісні поділяє на п’ять груп: думи історичні; думки сирітські, матірні, рекрутські; любовні; обрядові і господарські; пісні до танцю, хороводні. Кожну з груп він обговорює і подає по кілька прикладів.
У 1867 році сім’я Воробкевича переїздить до Чернівців – столичного центру Буковини, де Ісидор Іванович стає на посаду вчителя хорового співу в духовній семінарії. Тут поет і композитор з усією енергією і запалом розгортає свою творчу, громадську і педагогічну діяльність.
Працюючи з шкільною молоддю, Воробкевич відчуває брак педагогічної та методичної літератури, тому старається сам заповнити цю прогалину: закінчує й редагує свою працю “Наша народна пісня”, укладає співаник для початкової школи, пише перші на Буковині українські музично-методичні посібники з теорії музики та співу. Часто читає лекції про музику та її майстрів і вміщує цілий ряд науково-популярних статей у різних чернівецьких газетах і журналах.
У 70-80-х роках Воробкевич стає активним членом багатьох громадських установ у Чернівцях, ініціатором буковинського українського літературного журналу “Зоря Буковини” і організатором товариства українських студентів “Союз”. Йому ж доручають редакцію слов’яно-руського відділу в румунському журналі “Кандела”. У 1876 році він редагує літературний буковинський альманах “Руська хата”. У тому ж році товариство руських студентів “Союз” обрало Воробкевича своїм почесним членом. З 1884 року він стає головою першого “Руського літературного товариства” в Чернівцях, метою якого було плекати драматичне й музичне мистецтво, ставити українські народні п’єси в театрі, організовувати музично-декламаційні вечори, концерти, читати лекції.
Перші інструментальні твори написані для цитри, гітари, фортепіано.
Особливе місце в хоровій творчості Воробкевича займає його музика на тексти Шевченка. А також композитор працював і в галузі вокального камерного ансамблю. Найбільш популярні його дуети – “Чом, річенько домашня, так пливеш поволі?” на слова Я.Головацького (мелодія народна) та два оригінальні дуети для сопрано й тенора з супроводом фортепіано: “Соколом, вітрами в Карпати летім!” і “Дуб і калина, хлопець і дівчина”.
До дня народження видатного митця відділ мистецтв обласної наукової бібліотеки підготував розгорнуту книжкову виставку «Сидір Воробкевич: талант бути вірним своєму народу». На експозиції представлені видання про життєвий та творчий шлях, в тому числі видання обласної наукової бібліотеки «Видатні діячі культури та мистецтва Буковини», «Пам’ятаймо!», «Буковина»; нотні матеріали із музичного доробку композитора, статті з українських та місцевих періодичних видань. Зокрема:
1. Білинська М.Л. І.І.Воробкевич: нарис про життя і творчість. – К.,1958.
2. Білинська М.Л. Сидір Воробкевич. – К.,1982.
3. Гулін Я. Апостол просвіти. – Чернівці, 2000.
4. Демочко К.М. Музична Буковина: сторінки історії. – К., 1990.
5. Сидір Воробкевич Хорові твори. - Чернівці, 2003. та ін.
Сидір Воробкевич:
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Як же мову ту забути,
Що нею учила
Нас всiх ненька говорити,
Ненька наша мила.
Ой, шануйте, поважайте
Рiднесеньку мову,
I навчайтесь розмовляти
Своїм рiдним словом.
Мова рiдна, слово рiдне!
Хто вас забуває,
Той у грудях не серденько,
А лиш камiнь має.
Tags:
